ОЦІНОЧНІ СУДЖЕННЯ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ У СПРАВАХ ІЗ ЗАХИСТУ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ

Відповідно до положень ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»,

оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Елементами оціночних суджень, як це вбачається з положень ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» є:

1) висловлювання, які не містять фактичних даних;

2) критика;

3) оцінка дій;

4) висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (ч.1 ст. 30 Закону України «Про інформацію»)

Як вбачається з аналізу положень ст. 30 Закону України «Про інформацію», практики ЄСПЛ та національних судів  неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень є загальним постулатом у справах із  захисту честі, гідності та ділової репутації, який серед іншого має винятки та в цілому не нівелює  можливість захисту права особи на повагу до гідності та честі, недоторканність ділової репутації, порушених внаслідок поширення інформації, у формі оціночних суджень.

Зокрема:

1️⃣ якщо особа вважає, що висловлені у медіа оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. (ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»)

2️⃣ загальним для кожного з вищенаведених елементів оціночного судження, є те, що відповідно до законодавчих положень висловлення оціночних суджень не повинно супроводжуватися оперуванням фактичними даними (які на відмінно від оціночних суджень можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності та спростовані у встановленому законом порядку). Втім, встановлення зазначеної вимоги аж ніяк не нівелює той аспект, що формулювання та висловлювання оціночних суджень повинно здійснюватися з опорою на певний мінімальний набір достовірних фактів. На переконання ЄСПЛ: «…оціночне судження є надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав» (п. 46 рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» (“Case of Lingens v. Austria”)).

У свою чергу, на національному рівні законодавець у межах п. 1 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», робить застереження, що оціночні судження не повинні бути наклепницькими, тобто «завідомо неправдивими вигадками, які ганьблять іншу особу».

Тобто, з наведеного стає очевидним, що якщо поширення особою інформації у формі оціночних суджень здійснено без опору на будь-яке фактичне підґрунтя і поширена інформація завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації особи, якої поширена інформація стосується відповідні дії особи-поширювача інформації слід кваліфікувати як зловживання правом на свободу слова, а поширені висловлювання наклепом. А відповідно, з урахуванням застереження ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», щодо виключення приналежності наклепу до оціночних суджень, слід констатувати можливість захисту порушених прав особи, якої поширена інформація стосується, в тому числі у спосіб визначений ст. 277 ЦК України (шляхом спростування недостовірної інформації).

3️⃣ характерним по відношенню до оціночних суджень є також те, що на нормативному рівні здійснюється охорона не лише їх змісту, але й форми їх вираження. Особливого значення даний тезис набуває у разі висловлення особою оціночних суджень за допомогою фейлетону, карикатури, тощо. Адже зазначені стилі публіцистики передбачають перебільшення та загострення ключових відомостей.

Поряд з тим, якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію особи, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.