Неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень є загальним постулатом у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації, який серед іншого має винятки
Неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень є загальним постулатом у справах із захисту честі, гідності та ділової репутації. Втім з правила завжди існують винятки.
Відповідно до ст. 30 Закону «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Елементами оціночних суджень є:
1) висловлювання, які не містять фактичних даних;
2) критика;
3) оцінка дій;
4) висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
З аналізу цих положень, а також практики національних судів та Європейського суду з прав людини вбачається неможливість притягнення особи до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Водночас, захист честі, гідності та ділової репутації, які були порушені внаслідок поширення інформації, у формі оціночних суджень також можливий.
По-перше, якщо особа вважає, що висловлені у медіа оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку (ч. 2 ст. 30 Закону «Про інформацію»).
По-друге, загальним для кожного з вищенаведених елементів оціночного судження, є те, що його висловлення не повинно супроводжуватися оперуванням фактичними даними (які, на відміну від оціночних суджень, можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності та спростовані у встановленому законом порядку). Втім встановлення зазначеної вимоги аж ніяк не нівелює той аспект, що формулювання та висловлювання оціночних суджень повинно здійснюватися з опорою на певний мінімальний набір достовірних фактів. На переконання ЄСПЛ, оціночне судження є надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (п. 46 рішення у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Також п. 1 ч. 2 ст. 30 Закону «Про інформацію» містить застереження, що оціночні судження не повинні бути наклепницькими, тобто завідомо неправдивими вигадками, які ганьблять іншу особу.
Іншими словами, якщо поширення особою інформації у формі оціночних суджень здійснено без опору на будь-яке фактичне підґрунтя і поширена інформація завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації особи, якої поширена інформація стосується, відповідні дії особи – поширювача інформації слід кваліфікувати як зловживання правом на свободу слова, а поширені висловлювання – наклепом. А відповідно, з урахуванням застереження ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» щодо виключення приналежності наклепу до оціночних суджень слід констатувати можливість захисту порушених прав особи, якої поширена інформація стосується, у тому числі у спосіб, визначений ст. 277 Цивільним кодексом.
По-третє, характерним для оціночних суджень є те, що на нормативному рівні здійснюється охорона не лише змісту, але й форми вираження. Особливого значення ця теза набуває у разі висловлення особою оціночних суджень за допомогою фейлетону, карикатури тощо. Адже зазначені стилі публіцистики передбачають перебільшення та загострення ключових аспектів.
Разом з тим, якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію особи, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Матеріал опублікований за авторством Кучерявенко Вікторії, старшого партнера АДВОКАТСЬКОГО ОБʼЄДНАННЯ "КУЧЕРЯВЕНКО ТА ПАРТНЕРИ" на сайті
Національної асоціації адвокатів України.
Публічне звинувачення у злочині - не оціночне судження
Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її звʼязку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливе лише у разі, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного - КЦС ВС.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 484/2781/19.
На засіданні бюро парторганізації депутат поширив інформацію про здійснення колегою замаху на його життя з мотивів помсти. Вважаючи поширену інформацію такою, що не відповідає дійсності та завдає шкоди честі, гідності, діловій репутації, другий депутат звернувся до суду із позовом. Серед іншого, він просив суд визнати поширену інформацію недостовірною та стягнути на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду.
Задовольняючи ці вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що поширена відповідачем інформація не містила припущень і була викладена в стверджувальній формі. У виступі особа прямо називалася та пов`язувалася у свідомості однопартійців з кримінальними діями. При цьому суду не було надано доказів про те, що позивачем було скоєно замах на життя відповідача, хоча за ст. 81 ЦПК такий обов`язок покладено саме на відповідача. Крім цього, згідно з відомостями, зазначеними в листі регіонального відділу поліції, у провадженні останнього відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження за фактом вчинення замаху на життя особи.
Апеляція погодилася з такими висновками. Але позивач подав касаційну скаргу.
КЦС виходив з того, що висловлювання відповідача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості. Адже дії, про які заявлялося, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння. І це виключає віднесення таких слів щодо діяльності особи до оціночних суджень чи критичних зауважень.
Враховуючи принцип презумпції невинуватості, КЦС дійшов висновку про відсутність правових підстав стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Та зауважив, що про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях. Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її звʼязку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у відповідному процесуальному статусі.
Також у ВС нагадали, про позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої має проводитися вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88 – 89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості – слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont. Frence, 33, 38, 41). А при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, у якому вони були зроблені. При цьому державним посадовим особам важливо добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви»).
Виходячи з цього, суд урахував, що оскаржувані твердження були зроблені не в рамках кримінального провадження, а упродовж засідання бюро організації. І ці твердження (оскільки йшлося про замах на життя), були далекими від обережних.
Тож, за відсутності обвинувального вироку, відповідач фактично поширив інформацію, яка порушує особисте немайнове право людини. І така інформація не є оціночними судженнями.
На підставі цього суд касаційної інстанції підтвердив правильність висновків нижчих судів та залишив подану касаційну скаргу без задоволення.
Матеріал опублікований за авторством Кучерявенко Вікторії, старшого партнера АДВОКАТСЬКОГО ОБʼЄДНАННЯ "КУЧЕРЯВЕНКО ТА ПАРТНЕРИ" на сайті
Національної асоціації адвокатів України.